Чому Франція йде на вибори?
9 червня 2024-го року Президент Французької Республіки Еммануель Макрон здійснив політичний землетрус у своїй країні, оголосивши про розпуск Національної асамблеї - нижньої палати Парламенту Франції.
Це рішення було настільки ж неочікуваним, наскільки контрінтуїтивним, адже причиною для розпуспку стала розгромна поразка його політичної сили - ліберальної коаліції “Громадяни разом”, де провідну роль відіграє партія Макрона “Відродження”. Команда Президента посіла друге місце з результатом 14,6%, вдвічі програвши ультраправому Національному обʼєднанню Марін Ле Пен.
Наразі коаліція Макрона має найбільшу фракцію в Національній асамблеї і контролює уряд. Чергові парламентські вибори мали пройти в 2027-му році, одразу після президентських. Враховуючи, що це останній президентський термін Макрона, він міг би тримати парламентську більшість і уряд до кінця каденції, і своїм кроком добровільно відмовився від цього і дав високі шанси ультраправим уже зараз сформувати французький уряд.
Попри критику та очевидну ризикованість такого кроку, рішення Макрона можна пояснити наступними чинниками:
Боротьба за політичну легітимність.
Рівень підтримки Макрона падає, націоналістичної опозиції - зростає. Більшість французів підтримували розпуск парламенту ще до європейських виборів, і головним адвокатом цієї ініціативи було саме Національне обʼєднання. Поразка президентської партії на виборах до Європарламенту і збереження більшості в Національній асамблеї лише посилила б кризу легітимності, де суспільні настрої занадто контрастували би з політичним ландшафтом. Це мало би ще більш руйнівні наслідки для підтримки Макрона та його команди в середньо- та довгостроковій перспективі.
Ставка на 2027.
У 2027-му у Франції пройдуть президентські вибори, і президент Макрон прагне забезпечити послідовність свого курсу. Оглядачі називають його наступником нинішнього міністра закордонних справ Франції і генерального секретаря партії “Відродження” Стефана Сежурне. Чим довше накопичується втома і несприйняття виборцями нинішньої парламентської більшості, тим менші були би шанси на обрання їхнього кандидата в президенти. Розпуск Національної асамблеї дозволяє “випустити пару” та створити кращі умови для наступника Макрона на президентських виборах.
Стримання ультраправих.
Тенденція на зростання популярності ультраправих стала і очевидно посилиться за результатами європейських виборів. Якби Макрон не розпустив парламент зараз, то з кожним місяцем обґрунтована критика Національного обʼєднання гуртувала би все більше людей, і вони з високою ймовірністю мали би ще кращі позиції і на президентських, і на парламентських виборах. Провести вибори зараз означає дати їм високі шанси на перемогу, але не таку розгромну, як у наступні роки, зокрема, скориставшись фактором “мобілізації проти загрози”, про який поговоримо нижче.
Підсумовуючи, рішення Еммануеля Макрона надзвичайно ризиковане, але саме його він вважає найменш болісним із усіх поганих варіантів. Мінуси також очевидні: добровільна здача внутрішньої політики популістським силам, стримування яких у Франції та в Європі загалом було однією з політичних місій Макрона. Тож розглянемо можливі варіанти розвитку подій, але перед цим - розберемось, як працює виборча система у Франції.
Виборча система
Вибори у Франції проходять повністю за мажоритарною системою, де депутати обираються в 577-ми округах. Кожна партія або обʼєднання партій висувають своїх кандидатів в округах, і якщо в першому турі жоден не набрав 50% - двоє найпопулярніших переходять у другий тур.
Саме це традиційно забезпечувало нижчі результати для ультраправих, ніж показували опитування та навіть європейські вибори. В другому турі інші партії переважно обʼєднувались проти ультраправого кандидата, а виборці мобілізовувались на його стримання.
Саме на цей фактор розраховує Макрон і цього разу, сподіваючись мобілізувати виборців, наляканих “ультраправою загрозою”, і зупинити тріумф Нацобʼєднання в другому турі. Чи спрацює така технологія в 2024-му - відкрите питання.
Отже, фінальні результати, остаточний склад парламенту та обґрунтовані прогнози щодо майбутнього уряду ми зможемо дізнатись лише 9 липня, коли пройде другий тур виборів. Подивимось на баланс сил напередодні першого дня голосування.
Розстановка сил
Національне обʼєднання і ультраправі
Сумнівів, що ультраправі політики з партії “Національне обʼєднання” переможуть на цих виборах, немає. Питання в тому, наскільки великим буде відрив і чи зможуть вони сформувати уряд. Її рівень підтримки - 33%, це впевнене перше місце.
У нинішньому скликанні ця партія має 88 мандатів, у наступному, за різними оцінками, може отримати від 230-ти до 270-ти. Для збільшення своїх шансів Нацобʼєднання домовилось про співпрацю з частиною Республіканців - право-центристської консервативної партії з “класичного” колишнього політичного істеблішменту. За домовленістю, 62 кандидатів-республіканців отримують підтримку Нацобʼєднання, і в подальшому будуть співпрацювати у парламенті. Однак не всі в партії Республіканців підтримали цей союз.
Угода частини партії з Ле Пен призвела до розколу у рядах Республіканців, внаслідок чого ті, що відкидають співпрацю з Нацобʼєднанням, і ті, що пішли на угоду, мають по 5% і 4% підтримки відповідно. Окрім цього, балотуються також кандидати від ультраправої партії Реконкіста, налаштованої критично до Нацобʼєднання.
Таким чином, правий спектр наразі представлений такими гравцями:
Національне обʼєднання - 35%
Республіканці - 5%
Республіканці за підтримки Нацобʼєднання - 4%
Реконкіста - 2%
Кандидат у премʼєр-міністри від Національного обʼєднання - 28-річний Жордан Барделла, давній союзник Марін Ле Пен і нинішній формальний голова партії. Їхня програма викладена у “Маніфесті Барделли”, хоча політика щодо України багато в чому лишається непередбачуваною. Свою позицію Барделла окреслив на дебатах: “підтримати Україну і уникнути ескалації з Росією”.
Марін Ле Пен та її команда мають тривалу історію співпрацю з Кремлем, у тому числі скандали щодо фінансування її попередніх кампаній російськими бізнесменами. Тим не менш, після повномасштабного вторгнення її риторика зазнала змін, хоча залишається непослідовною: від закликів підтримувати Україну більше - до закликів провести перемовини.
Однак наразі позиція Національного обʼєднання та Жордана Барделли зокрема виглядає схожою на позицію Олафа Шольца: продовжити підтримку України, “не дати російському імперіалізму поглинути Україну” (цитата з дебатів), дати Україні все, що їй потрібно, але не передавати далекобійні ракети і не надсилати французькі війська.
Новий народний фронт і ліві
На цих виборах Франція стоїть не лише перед обличчям тріумфу правого радикалізму, але і лівого.
“Новий народний фронт” обʼєднує понад 20 різних партій, організацій і рухів, що сповідують ліві, соціалістичні, комуністичні (навіть сталіністські) та екологічні погляди. Найвідоміше обличчя обʼєднання - відомий ультралівий політик Жан-Люк Меланшон, колишній троцькіст, що традиційно виступав із проросійських і анти-атлантичних позицій, зокрема, виступав за вихід Франції з НАТО та скасування санкцій проти Росії. Тим не менш, наразі він не є ключовою фігурою.
Новий народний фронт уже заявив, що не буде делегувати Меланшона на посаду премʼєр-міністра, а програма коаліції, оприлюднена в газеті LʼHumanite, має несподівані пункти.
Окрім традиційної лівої повістки на кшталт скасування привілеїв для мільярдерів та створення “Комісаріату Рівності”, який би наглядав за проявами сексизму, гомофобії, антисемитизму, ісламофобії та расизму, ліві пропонують конфіскувати російські активи, забезпечити кримінальне переслідування Путіна, надати Україні ще більше зброї, зміцнити власну армію та спецслужби і, сенсаційно, відправити французький спецназ охороняти АЕС в Україні.
Наразі Новий народний фронт набирає близько 29% підтримки та прогнозовано може отримати від 125 до 155 мандатів, тобто сформувати другу парламентську фракцію.
Очікується, що основне протистояння розгорнеться між
Макрон і Громадяни разом
Найменш сприятливо складаються обставини для центристської коаліції Еммануеля Макрона, яка, хоч і покращила свої позиції з європейських виборів, та наразі набирає лише 20% - від 75 до 125 мандатів. Таким чином, якщо Національне обʼєднання може вдвічі збільшити своє представництво, то Громадяни разом - вдвічі його скоротити.
Команда Макрона - єдина з “лідерів”, що виступає за посилення європейської інтеграції та просуває відправку західних військ до України. Ультраправі вже зараз підважують цю ідею, намагаючись нівелювати роль президента як Верховного Головнокомандувача: Марін Ле Пен заявляла, що цей статус є лише “почесним званням”, і що в премʼєр-міністра є достатньо впливу на це питання.
Наскільки Макрону вдасться мобілізувати виборця на боротьбу з радикалами з двох сторін і “порятунок Республіки” - вирішиться на виборчих дільницях уже на цих вихідних. Однак його шанси зберегти контроль над урядом в обʼєднанні з іншими поміркованими політиками виглядають примарно.
Висновки для України
30 червня пройдуть мажоритарні вибори у 577 округах, а 7 липня - другий тур у тих округах, де жоден кандидат в депутати не набере понад 50% голосів.
Премʼєр-міністра у Франції напряму призначає президент, але, за традицією, цю посаду завжди обіймає представник найбільшої парламентської партії чи обʼєднання партій. Ситуація, в якій президент і премʼєр-міністр представляють різні конкурентні політичні сили називається “співмешканням” - востаннє подібне у Франції було 20 років тому, коли президентом був правий голліст Жак Ширак, а премʼєр-міністром - соціаліст Ліонель Жеспен.
Внутрішня політика фактично перейде під контроль уряду - найімовірніше, Національного обʼєднання Марін Ле Пен. Тим не менш, якщо їм не вдасться здобути парламентську більшість, то реалізація їхньої програми і успішне врядування опиниться під питанням, що підштовхне ультраправих до співпраці та компромісів з іншими силами. Стратегічно, це може підважити їхні позиції на президентських виборах у 2027-му.
Разом із тим, Конституція Франції віддає повний контроль над зовнішньою політикою та обороною Президенту Республіки. Ймовірно, курс Еммануеля Макрона на рішучу підтримку України збережеться і не зазнає суттєвих перешкод - хоча нам варто готуватись до спроб блокувати амбітні проєкти, на кшталт відправки літаків та військових інструкторів.
Важливо також забезпечити налагодження контактів і діалог із новим потенційним урядом, адже його позиції виглядають прийнятними для перемовин. Де-факто, таку саму позицію займає уряд Олафа Шольца в Німеччині та інших держав і донедавна її ж притримувався сам Макрон, тож активна дипломатія може забезпечити необхідний Україні результат.
Comments