Уже понад місяць вулиці Тбілісі щовечора переповнені людьми: десятки тисяч протестувальників із прапорами Грузії, України та Європейського Союзу виступають проти репресивного законодавства, зближення з Росією та за євроатлантичну інтеграцію Грузії.
Приводом для протестів стало прийняття вже в двох читаннях законопроекту про “агентів іноземного впливу” - акту, що майже дослівно копіює російський закон про “іноагентів”. Згідно з ним, ЗМІ, неурядові організації, органи громадянського суспільства, які отримують понад 20% фінансування з-за кордону, повинні зареєструватися як “агенти іноземного впливу”. Фактично, таким маркером мають позначити всі незалежні медіа та організації, що отримують грантове фінансування, у чому небезпідставно вбачаються ризики для демократії та розвитку громадянського суспільства
Це вже не перша серія протестів проти цієї законодавчої ініціативи. Минулого року, в березні 2023-го, люди так само вийшли на вулиці висловити незгоду - тоді правляча партія відкликала законопроєкт. Як виявилось, лише для того, щоб взяти реванш наступного року, напередодні парламентських виборів.
У цьому матеріали Центр формування політики розбирається в деталях політичної кризи Грузії, що означають ці події, який вплив можуть мати на грузинську та регіональну політику, і до яких наслідків слід готуватись Україні.
Кремлівська мрія
З 2012-го року уряд і парламентську більшість Грузії контролює партія “Грузинська мрія”. Її засновник - мільярдер, олігарх і найбагатший грузин світу Бідзіна Іванішвілі, який отримав грузинське громадянство напередодні до походу в політику, а до того був громадянином Франції, Росії та акціонером “Газпрому”.
Незадовго до парламентських виборів 2012-го за ініціативи президента Міхеїла Саакашвілі в Грузії змінився конституційний дизайн: повноваження президента були суттєво зменшені, а парламенту та уряду - збільшені. Грузія перетворилась на парламентську державу. Експерти та критики Саакашвілі вважають, що таким чином він прагнув зберегти політичне лідерство в Грузії після завершення президентського терміну вже на посаді премʼєр-міністра. Однак доля - точніше, виборець - зіграв із ним злий жарт: на виборах перемогла опозиційна партія “Грузинська мрія”, яка вже 12 років контролює владу в Грузії.
Сьогодні опозиція та зовнішні оглядачі називають “Грузинську мрію” проросійською партією, яка просуває в Грузії інтереси Кремля. Справедливо сказати, що вона трансформувалась у таку поступово. Під час першої виборчої кампанії до списку “Грузинської мрії” входив ряд колишніх чиновників уряду Саакашвілі, що з різних причин перейшли в опозицію, а також політики, дипломати, бізнесмени та інші діячі з прозахідним іміджем. Вони виступали за інтеграцію в ЄС і НАТО, економічні реформи і не говорили про зближення з Росією, але і не послуговувались яструбиною риторикою, що було прийнятно для грузинського суспільства, яке пережило стрес війни і не хотіло її повторення.
Проросійськість “Грузинської мрії” була очевидною не одразу. Новий уряд продовжив курс на Захід і багато в чому перевершив попередників: в 2013-му Грузія отримала план дій з лібералізації візового режиму з ЄС, в 2014-му - підписали Угоду про асоціацію, в 2017-му - безвіз, паралельно відкрили спільний центр тренувань і оцінки НАТО-Грузія, де щорічно відбувались командно-штабні навчання Грузії та НАТО. Співпраця з Альянсом була значно поглиблена, а в 2018-му Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявляв, що Грузія має стати членом Альянсу.
У відносинах із Росією нова грузинська влада обрала публічну стратегію “нероздратування”: не робити різких рухів, висловлюватись дипломатично, поступово відновлювати “прагматичну співпрацю”. З часом патріотичні і прозахідні елементи поступово покидали “Грузинську мрію”, а проросійські ставали гучніше. У 2019-му році в грузинському парламенті проходило засідання Міжпарламентської асамблеї православʼя, на якій головував депутат Держдуми РФ комуніст Гаврілов: він зайняв місце спікера грузинського парламенту, що спричинило масові протести населення. В результаті спікер парламенту від “Грузинської мрії” подав у відставку, але зрушення в бік “нормалізації” російсько-грузинських відносин не припинились.
“Українізація Грузії”
З початком повномасштабного вторгнення офіційна грузинська влада зайняла протилежну позицію від більшості грузинського суспільства: відмовилась категорично засуджувати російське вторгнення, не запровадила санкції, а навпаки - допомагає агресору в різних схемах обходу. Крім того, були зафіксовані численні випадки перешкоджання грузинським добровольцям, що воюють у Силах Оборони України. Поступово у провідних лідерів “Грузинської мрії” і навіть урядовців розвивалась і відверта антиукраїнська риторика: у повномасштабному вторгненні звинувачували Володимира Зеленського, громадян Грузії лякали, що Україна хоче відкрити “другий фронт” в Грузії, а в грузинській політичній мові зʼявився зворот “українізація Грузії”.
“Не допустимо українізацію Грузії!” - одне з гасел чинного премʼєр-міністра Іраклія Кобахідзе, відомого послідовною проросійською і антизахідною риторикою. Незважаючи на отримання статусу кандидата в члени ЄС, уряд Грузії системно виступає з критикою “європейського впливу” та солідаризується з євроскептичними та навіть антиєвропейськими силами, зокрема, Премʼєр-міністром Угорщини Віктором Орбаном. Нещодавно на передвиборчому заході лідер “Грузинської мрії” Бідзіна Іванішвілі заявив, що Захід “виростив у країні агентуру, ввів зовнішнє управління після Революції троянд”, і задача нинішньої влади - не допустити, щоб це повторилось.
Чи буде революція?
Протести в Тбілісі тривають уже місяць: люди виходять із прапорами Грузії, ЄС та України, скандують антиросійські гасла і виступають проти “російського закону”. Вже були зафіксовані випадки насильства з-боку правоохоронців і діяльність невстановлених осіб, які намагались дестабілізувати ситуацію.
Грузинська влада не демонструє поступок. Закон було прийнято в двох читаннях, наразі він очікує фінального третього читання. Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі, що є політичним опонентом “Грузинської мрії”, вже звернулась до лідерів ЄС щодо скликання екстреного засідання Європейської ради, а 30 депутатів Європарламенту закликали позбавити Грузію статусу кандидата в члени в ЄС.
Шість опозиційних партій - “Єдиний національний рух”, “Ахалі”, “Гірчі - більше свободи”, “Дроа”, “Лело - для Грузії” та “Стратегія Агмашенебелі” - підписали спільну заяву щодо боротьби з цим законом. Для опозиції важливо запобігти його ухваленню перед парламентськими виборами, оскільки він буде використовуватись для адміністративного тиску, а в подальшому - повноцінних репресій.
Водночас спроможність опозиції очолити протестний рух оцінюється скептично: жодна з цих партій не має співставний рейтинг із “Грузинською мрією”, не може сформувати однопартійний уряд і навіть коаліцію. Тим не менш, масштабні акції непокори з потенційним насильством з боку влади можуть змінити ситуацію.
Фактично, Грузія в 2024-му році стоїть на роздоріжжі. Можна виділити три варіанти розвитку подій:
Суспільству вдасться скасувати прийняття закону, але “Грузинська мрія” переможе на виборах в жовтні.
У такому разі слід очікувати посилення авторитарних тенденцій і нові спроби послаблення громадянського суспільства після виборів. У період до цього ситуація зберігатиметься на нинішньому рівні з підвищеним градусом політичної поляризації.
Закон буде прийнято, протести вдасться придушити.
Ескалація протистояння означатиме руйнування статус-кво. Для придушення протестів “Грузинській мрії” доведеться виходити на принципово новий рівень репресій і нейтралізації політичної опозиції інтенсивніше, швидше і жорсткіше, ніж у разі перемоги на виборах. У разі успіху, вона фактично отримує монопольну владу в країні та продовжить згортати демократичні інституції ще інтенсивніше. Курс на євроінтеграцію формально залишиться, але зближення з Москвою та репресії проти опонентів набере незворотних обертів. Авторитарний режим може зацементуватись на довгострокову перспективу. Грузія потрапить в остаточну сферу російського впливу та де-факто перетвориться на її союзну державу.
Революція і зміна влади.
Наразі заклики до цього варіанту не домінують - протестувальники зосереджені на боротьбі з конкретним законом. Однак його прийняття попри вимоги вулиці можуть не залишити інших варіантів. Зміна влади в Грузії послабить позиції Росії на всьому Південному Кавказі, дозволить країні повернутись на трек євроінтеграції та реформ та стати союзником України. Ключове питання - подальші безпекові ризики: грузини бояться війни з Росією, оскільки розуміють, що залишаться з нею сам на сам. Як діятиме Кремль, якщо зрозуміє, що втрачає Грузію, передбачити складно.
Важливо, що нинішні події в Грузії є найбільшим проявом громадянської непокори з часів Революції троянд, і вони лише набирають обертів. Громадяни Грузії не бояться рішучих форм протесту, а силовий апарат не такий потужний і спроможний до масових репресій, як у Росії чи Білорусі. Ймовірно, вже до кінця травня ми зможемо розуміти, якою траєкторією рухатиметься Грузія - і яке місце України в цьому русі.
Comments