Північноатлантичний альянс був створений у 1949 році, його засновниками та першими членами стали 12 країн: Бельгія, Велика Британія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія та США.
За час існування, організація розширювалася вже десять разів. Перше розширення відбулося в 1952 році, коли членами НАТО стали Греція та Туреччина. У 1955 році до НАТО приєдналася Західна Німеччина, а в 1990 році членом організації стала вже вся об'єднана країна. У 1982 році, після найдовшої перерви у понад 25 років, Іспанія приєдналася до політичної частини організації та утримувалася від участі у військовій структурі. Повноцінно країна інтегрувалася до блоку в 1997 році. У 1999 році новими членами НАТО стали Польща, Угорщина та Чехія. У 2004 році в Альянс прийняли одразу сім країн – Болгарію, Литву, Латвію, Естонію, Румунію, Словаччину та Словенію. У 2009 році Албанія та Хорватія вступили до НАТО, у 2017 році – Чорногорія, у 2020 році – Північна Македонія.
4 квітня 2023 року Фінляндія офіційно стала повноправним членом Північноатлантичного альянсу. Фінляндія межує з Росією і про намір приєднатися до блоку заявила після повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Уже в липні 2022 року союзники НАТО підписали Протокол про вступ країни, а потім у рекордно короткий термін (на це пішло менше року) документ ратифікували парламенти держав-членів.
Останнє на даний момент розширення НАТО відбулося у березні 2024-го – вступила Швеція.
Членство України в Північноатлантичному альянсі є головним питанням європейської та євроатлантичної безпеки. Від вступу нашої держави до НАТО залежить майбутнє стримування російських імперіалістичних амбіцій.
Із 2008 року розпочалася «політика відкритих дверей» НАТО щодо України — ми станемо членами Альянсу, але незрозуміло коли і як. У червні 2020 року Україна отримала статус Партнера з розширеними можливостями, а у вересні 2022 року наша держава подала заявку на вступ до Альянсу за пришвидшеною процедурою.
Україна прагне вступити до НАТО, отримавши захист статті 5, яка передбачає, що збройний напад на одного або кількох союзників у Європі чи у Північній Америці вважається нападом на них усіх, і зобов’язує їх до «дій, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні».
Потенційними країнами, які стануть причиною наступного розширення є, окрім України, Боснія і Герцеговина та Грузія. Як найуспішніший оборонний альянс в історії, НАТО одночасно є гарантом безпеки та вираженням спільного політичного майбутнього. Але сила Альянсу заснована на політичній волі його держав-членів, тому, для того, щоб надати оцінку перспективам вступу в НАТО України, Центр формування політики проаналізував, на якому етапі перебувають інші претенденти на членство.
ГРУЗІЯ
Стаття 78 Конституції Грузії стверджує наступне: «Конституційні органи вживають усіх заходів у межах своєї компетенції для забезпечення повної інтеграції Грузії в Європейський Союз та НАТО»
У 1992 році Грузія стала членом Ради північноатлантичного співробітництва, форуму для обміну думками та проведення спільних військових навчань між країнами НАТО та країнами, що не входять до НАТО. Двостороння співпраця в рамках програми «Партнерство заради миру» розпочалася в 1994 році. Після «Революції троянд» у 2003 році, коли до влади прийшов М. Саакашвілі, відносини ще більше поглибилися. У 2008 році під час саміту НАТО в Бухаресті країни Альянсу погодилися, що Грузія стане членом. Грузія також отримує значний пакет військової допомоги, щоб підтримувати свої сили боєздатними. Грузинські солдати навчаються під керівництвом інструкторів НАТО, і було проведено численні спільні місії, такі як участь у боротьбі з тероризмом на морі в Середземному морі, Грузія внесла свій внесок у Сили Косово (КФОР).
Хоча на папері відносини зближуються, станом на сьогодні не зрозуміло, чи так же активно Грузія шукає прихистку під «парасолькою» Альянсу в розпал війни в Україні. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров під час свого візиту до Грузії ще у 2019 році заявив щодо потенційного членства Грузії в НАТО, що Росія «не розпочне війну, але така поведінка підірве відносини з НАТО та з країнами, які прагнуть вступити до НАТО».
Під час GLOBSEC 2023 прем’єр-міністр Іраклій Гарібашвілі заявив, що війна в Україні була спричинена розширенням НАТО, повторюючи наратив Кремля, незважаючи на те, що суспільство загалом підтримуж цей крок.
Дві самопроголошені автономні республіки, які займають близько 20% території Грузії, Абхазія та Південна Осетія, ускладнюють зв’язок між НАТО, Грузією та Росією. Абхазія контролює приблизно половину берегової лінії Чорного моря, тоді як Південна Осетія прилягає до гір, що відокремлюють Грузію від Росії, де діючі російські солдати постійно дислокуються та можуть дістатися до Тбілісі всього за 2-3 години.
Ці заморожені конфлікти є результатом війни 2008 року після того, як колишній президент Саакашвілі "постукав у двері НАТО": у 2008 році Саакашвілі оголосив референдум про вступ до Альянсу перед Бухарестським самітом, сподіваючись отримати План дій щодо членства, але в 2008 році Німеччина та Франція не виступали за членство Грузії. Після саміту, НАТО опублікувала сумнозвісну заяву про те, що Грузія може приєднатися в майбутньому, залишивши її в очікуванні.
Це не посилило гарантії безпеки Грузії, але розлютило путіна. Через кілька місяців після Бухарестського саміту почалася так звана п'ятиденна війна з Росією, під час якої Грузія втратила свої території, флот і авіацію.
«Грузинська мрія», правляча політична партія, на перший погляд демонструє прихильність до євроатлантичної інтеграції, але підживлює поляризацію в суспільстві своїми діями.
Згідно з даними Міністерства фінансів, імпорт до Грузії з Російської Федерації зріс на 82%, або на 1035 мільйонів доларів, у період з березня 2022 року по лютий 2023 року порівняно з попереднім еквівалентним періодом. На основі аналізу «Відкритого Кавказу» голова партії Іраклій Кобахідзе зробив 9 критичних коментарів щодо Росії, 26 — щодо України та майже 60 — щодо Заходу. Керівництво «Грузинської мрії» часто заявляє, що ЄС намагається втягнути Грузію у війну проти Росії. Правляча партія запозичує багато суперечливих заяв угорського президента Віктора Орбана.
Після війни вважалося, що НАТО стане єдиною гарантією безпеки для Грузії. З іншого боку, в Грузії з‘явилась риторика про те, що після отримання Плану дій для членства і до фактичного приєднання до альянсу, Грузія стане вразливою.
Два підтримувані Росією сепаратистські регіони, що порушують територіальну цілісність, Абхазія та Південна Осетія, також можуть бути занадто високими для ризику конфронтації з Росією. Крім того, Грузію було б важко захищати, оскільки з Грузією межує лише одна країна-член Альянсу, Туреччина, яка має менш ніж 300 км гірського кордону, що ускладнює транспортування технічного обладнання та створює потенційні перешкоди.
БОСНІЯ І ГЕРЦЕГОВИНА
Бомбардування НАТО в Боснії та Герцеговині в 1995 році було спрямоване на армію боснійських сербів і, разом з міжнародним тиском, призвело до завершення Боснійської війни та підписання Дейтонської угоди того ж року. Після цього НАТО очолювала Сили реалізації та Стабілізаційні сили, як і інші миротворчі програми в країні. Насправді, саме НАТО загалом приписують забезпечення так необхідної безпеки в післявоєнній Боснії.
Протягом десятиліть, приєднання до ЄС і НАТО було головною стратегічною метою Боснії, хоча НАТО є незрівнянно важливішим. Новітня історія країни, позначена внутрішнім відділенням і зовнішнім втручанням з боку сусідніх Сербії та Хорватії в 1990-х роках, є постійним нагадуванням про необхідність збільшення рівня безпеки.
Рішення Боснії про членство в НАТО було чітко викладено в 2005 році, коли було прийнято Закон про оборону. У статті 84 цього закону зазначено, що всі державні інституції, включаючи Президента, державний уряд і парламент, будуть працювати над досягненням повноправного членства в НАТО. Боснія і Герцеговина приєдналася до програми "Партнерство заради миру" у 2006 році та підписала угоду про співпрацю у галузі безпеки в березні 2007 року. У січні 2008 року Боснія і Герцеговина розпочала подальшу співпрацю з НАТО в рамках їхнього Індивідуального плану дій щодо партнерства, а на саміті в Бухаресті 2008 року розпочала процес Інтенсивного діалогу. У вересні 2008 року країну запросили приєднатися до Адріатичної хартії кандидатів у НАТО.
НАТО та Боснія і Герцеговина проводять широку спільну діяльність та мають взаємовигідну програму співпраці, яка включає підтримку демократичних, інституційних, сектору безпеки та оборонних реформ. Програма реформ, як основний каркас співпраці, допомагає керувати зусиллями країни у сфері реформ, коли вона продовжує свій євроатлантичний шлях.
Однак, політична ситуація в країні не сприяє одностайній позиції щодо негайного вступу в НАТО, оскільки країна переважно децентралізована і складається з двох автономних утворень: Федерації Боснії і Герцеговини та Республіки Сербської. Милорад Додик, перебуває при владі з 2006 року і міцно закріпився як домінуюча фігура в Республіці Сербській, який роками підтримує тісні зв‘язки з Москвою. Протягом останніх 17 років він наполегливо працював над підривом інституцій державного рівня Боснії. У відповідь США в 2017 році запровадили санкції проти Додика, але безрезультатно. Після того, як міністри оборони НАТО пообіцяли посилити підтримку Боснії, Грузії та Молдови, Додік виступив проти цієї допомоги.
Дестабілізація Боснії може легко перекинутися на сусідні країни-члени НАТО Хорватію та Чорногорію. 12-мильна берегова лінія Боснії є єдиною територією в Адріатичному морі, яка не входить до НАТО. Оскільки проросійські політики також впливові в Чорногорії, Росія збирається отримати доступ до теплих вод. Це означає, що дві країни, які колись були прозахідними, почали боротися між Заходом і Росією. Найгіршим сценарієм, який може бути – це відкриття нового фронту на Балканах, щоб відвернути увагу від війни в Україні.
З моменту повномасштабного вторгнення Росії до України у лютому 2022 року, НАТО була насторожі щодо небезпеки, а також того, що Москва також може підбурювати розбрат на Балканах, особливо сербів у Боснії та Косово.
Хорошою новиною є те, що, незважаючи на поляризацію щодо членства в НАТО на вищому політичному рівні, опитування показують, що членство в НАТО все ще важливе для жителів країни. Опитування, проведене Міжнародним республіканським показало, що 69 відсотків боснійців і 77 відсотків хорватів підтримують членство в НАТО.
Саме тому, інвестиції в безпеку Боснії є прямими інвестиціями в безпеку Європи. Якщо інтеграція Боснії в НАТО зупиниться, як того хочуть проросійські політики, повідомлення для Сполучених Штатів і їхніх союзників по НАТО буде чітким: прийняти Боснію в НАТО, поки не пізно.Альянс реалізує План дій щодо членства Боснії, який є кроком до вступу до НАТО.
ЩО ДАЛІ?
Очевидним результатом російського вторгнення в Україну 2022 року стало знову звернення уваги Євро-Атлантичної спільноти на "вразливих" партнерів у їхньому близькому сусідстві. Союзники НАТО підкреслили необхідність зміцнення стійкості Боснії і Герцеговини, Республіки Молдова та Грузії за допомогою нових індивідуально підготовлених заходів підтримки.
Важливим моментом, в питаннях вступу в НАТО, розвитку відносин із нею, є російський слід. Як ми бачимо, його можна віднайти в майже кожній країні, яка взяла політичний курс на Захід. Фіксація євроатлантичного курсу в установчих документах держав стає сигналом для активізації проросійських сил та навіть погроз збоку Росії. Десять разів Альянсу вдалося дійти згоди щодо запрошення нових учасників безпекового клубу, незважаючи на критику з боку Росії. Однак у випадку з Україною та вищепроаналізованими державами, Кремль намагається запобігти її приєднанню до НАТО, і члени Альянсу, боячись порушення "червоних ліній", зволікають з прийняттям України, Грузії та Боснії і Герцеговини.
Після розпаду СРСР зникла перешкода для розширення НАТО на країни Центральної Європи. З 1949 року кількість країн-членів НАТО зросла з 12 до 32 завдяки десяти раундам розширення. У 1999 році до Альянсу приєдналися Польща, Чехія та Угорщина, а в 2004 році – Болгарія, Румунія, Словаччина, Словенія, Литва, Латвія та Естонія. Час показав, що рішення про вступ до Північноатлантичного альянсу було вигідним для цих країн. Коли конфлікти спалахували в інших частинах пострадянського простору (наприклад, в Україні, Грузії, Вірменії), у країнах-членах НАТО завжди був мир. У новій геополітичній ситуації Польща виявилася ключовою країною, яка забезпечувала східний фланг.
Останньою країною, яка приєдналася до Альянсу (7 березня 2024 року), стала Швеція. Головною умовою розширення НАТО є бажання всіх членів організації прийняти кандидата. І, як бачимо, державам із стабільною політичною ситуацією, вступити в НАТО не складає особливих труднощів.
НАТО, як організація, діяльність якої полягає у забезпеченні свободи та безпеки країн-членів із використанням політичних і військових засобів, повинна зрозуміти, що на сьогодні, розширення її впливу на країни, де вплив Росії все ще значний, сприятиме не лише миру та процвітанню, але й протидії ризику глобальної війни на всьому Європейському континенті. Але час має важливе значення. Вузька зосередженість на виконанні країнами вимог для членства в НАТО має поступитися місцем ширшій меті — захистити як цей куточок Європи, так і всю Європу загалом.
.
Comments