Теза про “червоні лінії” в сучасному світі вже давно втратила свій ефект суворого попередження, не в останню чергу через непоступову політику Російської Федерації, яка під час повномасштабного вторгнення в Україну неодноразово намагалась вибудувати комунікацію із колективним Заходом шляхом залякування ескалацією в форматі НАТО-Росія та іншим. Однак, в процесі такого спілкування сама ж ставала жертвою своєї риторики, щоразу створюючи вищезгадані “лінії”, та, в самий відповідальний момент, забуваючи про них. Відтак, дане формулювання давно втратило своє смислове наповнення, перетворюючи того, хто його використовує, на сторону, яка навряд чи зможе відповісти ділом, в момент настання обумовленої події. Мабуть, на даному етапі прочитання цього матеріалу вимальовується легке нерозуміння, чим пов'язані згадані вище події із зовнішньою політикою Угорщини? Тим, що така агресивна і, водночас, необачна політична позиція одних держав (як Росія), може стати орієнтиром поведінки для інших. І тепер, в силу поступового, але послідовного дрейфування країни Орбана вбік від демократичних цінностей Європейського Союзу, постає зустрічне питання: а які, власне, “червоні лінії” існують в останніх? І чи існують вони взагалі?
Слід почати з того, що, на відміну від авторитарних країн умовного “глобального Сходу”, взаємовідносини держав Євросоюзу побудовані на принципах максимального толерування зовнішньої політики кожного члена, не зважаючи на те, чи збігається вона із загальною “лінією партії”, яка вибудовується в Брюсселі. Дану тезу неодноразово було підтверджено в моменти міграційних криз під час війни в Лівії, Сирії, коли ЄС задекларувало спільне намагання допомогти мільйонам біженців в отриманні притулку. Втім, за досить короткий період часу стало зрозуміло, що деякі країни, особливо на сході Євросоюзу, неприховано саботують таку позицію Союзу, не пропускаючи до себе біженців.
Таких ситуацій можна навести ще багато, але всі вони в сукупності показали для учасників Єврозони те, що можна гнути свою лінію зовнішньої та внутрішньої політики, а за це скоріш за все не буде ніякої відповідальності. І це напряму приводить нас до сьогодення, де поведінка Угорщини давно вийшла за рамки поведінки, якщо ми говоримо про парадигму європейських цінностей.
Для початку, швидко проведемо хронологію зовнішньої політики уряду Орбана за період від початку війни в Україні до кінця липня 2024 року. Отже, країна-член Євросоюзу, за цей період відзначилась:
- стабільною співпрацею з визнаним усім Заходом агрессорами в лиці Росії та Ірану (йдеться про політико-дипломатичні відносини, співпраця в економічному та технологічному секторах, атомна енергетика, тощо);
- систематичним та послідовним саботажем допомоги Україні від Євросоюзу (практично кожне прийняття пакету підтримки України потребує одностайної підтримки кожного члена-учасника, втім, Угорщина практично кожного разу знаходить причини для відхилення таких ініціатив);
- вищенаведена поведінка Угорщини також має місце і при прийнятті санкційних рішень щодо Росії, де також відбувається регулярний демарш таких рішень;
- регулярними конфліктами з Україною з безлічі різних причин;
- інші, не менш серйозні розходження із “головною лінією” політики ЄС.
Два з половиною роки такої відмінної від європейських цінностей політики практично ніяк не карались із боку Заходу, провокуючи тим самим уряд Орбана на спроби ще більше дистанціюватись від колективної західної політики на користь власних інтересів.
Однак, таке поблажливе ставлення ЄС може кардинально змінитись через нову ініціативу Угорщини. І це справді має шанс стати тією справжньою “червоною лінією” для останніх, переступивши яку, назад вороття не буде.
Декілька тижнів тому, після візиту Віктора Орбана в Москву в середині липня 2024 року (так, такі візити до країни - агресора також вбачаються Будапешту доречними в даних геополітичних реаліях), Будапешт спрощує умови в'їзду на територію країни для росіян та білорусів. Як заявляють останні, Угорщина включила росіян та білорусів до програми "національної карти". Її видають на два роки з можливістю продовження тим, хто хоче працювати в Угорщині. “Спецперевірки власників "національної карти" не проводитимуть”. Такі дії викликали значне занепокоєння у сусідніх з Угорщиною країнах. Однак масштаб проблеми набагато глобальніший. Може видатись, Угорщина не розуміє та не бачить послідовних старань всього Заходу щодо планомірного закриття усіх можливостей потрапити до Європи громадянам Росії та Білорусі. Так, станом на 2024, завдяки потужним зусиллям, це зробити доволі проблематично. Також, не останньою проблемою є активізація різного роду диверсій, які регулярно вчиняються на різних об'єктах в Європі, а також численним випадкам шпигунства на користь Російської Федерації.
Відтак, реакція країн-членів ЄС не змусила себе довго чекати. У Німеччині закликали посилити прикордонний контроль на кордонах ЄС з Угорщиною, територіально дотичних до останніх. Багато експертів вже вказують на те, що це може бути першим кроком до безпрецедентного для сучасної Єврозони вчинку - створення нових кордонів в розумінні прикордонного руху. Чи дійде до цього, поки розуміння немає, однак вже можна обережно заявляти про масштабні зміни в сфері відносин ЄС-Угорщина.
Втім, підсумовуючи вищенаведене, слід також визнати, що навіть такі важливі для національної безпеки рішення ЄС приймає з властивим для місцевого політикуму зваженням і зволіканням. Голова найбільшої партії Європарламенту «Європейська народна партія» Манфред Вебер надіслав листа президенту Європейської ради Шарлю Мішелю з проханням порушити дану проблематику на наступному саміті лідерів Європейського Союзу, який відбудеться аж у жовтні 2024 року. Він також закликав ЄС вжити суворих заходів для захисту цілісності Шенгенської зони, зменшити безпековий ризик і запобігти подібним ініціативам у майбутньому. Однак характер даних заходів станом на серпень 2024 року ще не сформований. Тому, відповідь на питання, поставлене на початку даної статті, ще слід буде отримати. І є обґрунтовані сподівання, що в даній ситуації все не обійдеться черговими “занепокоєннями”.
Comments